Створюй. Ділися. Рухайся вперед.

Вступ
Я обожнюю слова. Я обожнюю те, як вони можуть звучати. Те, як при прочитанні вони можуть передавати почуття, котрі я ніколи не відчував. Як вони можуть передавати ностальгію по тому, що я не застав. Те, як їхня послідовність створює цілі всесвіти та історії.

Стати рабом мистецтва — найбільша нагорода для творця. Я так вважаю. Якщо ви маєте тягу до мистецтва — сподіваюся текст нижче відгукнеться в вашій свідомості та зрезонує зі всіма вашими ідеями та джерелами натхнення. Сподіваюся мої слова послугують початку створення шедевра.

Створюй.
Забудьте слово шедевр. Ніхто не починав з думки створити шедевр. Сподіваюся мої слова послугують початку створення того, що ви щиро полюбите самі.

Плети струни натхнення та надавай цьому форму. Це важко. Але ти борися. Це деколи нудно. Не зупиняйся. Поринь у хвилі образів, думок, висловлювань всередині себе та викидай їх на берег у вигляді тексту, звуку, форми, малюнку. Загубися хоч на декілька хвилин у своєму потоці фантазій. Відключися від зовнішнього світу та почни створювати.

Безмежне кохання до мистецтва рано чи пізно викликає бажання створити щось своє. В голові мішаються всі ті образи із книг, серіалів, коміксів, фільмів, аніме, манги, поем, картин, архітектури, краєвидів, фотографій, снів, концептів, кліпів, емоцій, людей і багато-багато іншого. Ти захлинаєшся в цьому крутежі. Тут забагато всього. Занадто для тебе. Що з всього того безмежного переліку підійде? Що робити далі? Чому все, на що я здатний — витріщатися на всепоглинальну, безжалісну, холодну, байдужу порожнечу.

Все починається з неї. Порожнечі. Білий аркуш. Фрустрація, розгубленість, заціпеніння, ступор. Від цього нікуди не втекти. І це ніяк не побороти окрім як — почати.Запиши ту саму фразу, котра злетить з вуст твого героя. Тепер у тебе є фраза. А в якій ситуації ця ситуація пролунає? Необхідній відповідний контекст, щоб вона передала саме те, що ти задумав. І від цього вже можна вибудовувати свою історію цеглинка за цеглинкою.

Звісно є шлях читати купу літератури як робити але... Як тобі сказати. Тобі дуже помогли знання за 4 роки бакалаврату? Чи все ж ти 90% всього дізнався безпосередньо на практиці? Ось і я про це. Тому краще взяти щось одне. Одну книгу автора від якого ти фанатієш чи книгу котра розказує про стиль малювання в якому ти хочеш розвиватися. І просто створюй. Набивай руку.

Не ускладнюй. Я не розумію ось ці всі багатоповерхові структури, плани, переплетіння персонажів до того, як починати щось робити. Йоу, ти в цьому застрягнеш на декілька місяців, а з виконаної роботи у тебе буде лише естетичний дешборд, котрий ще більше тебе буде заганяти в ступор. Заповнювати безмежно порожні поля між подіями "Марія зустрілася з батьком, котрого не бачила два роки" і "Остін(батько Марії) довго не наважувався розказати після їхньої зустрічі, що він винний у смерті своєї дружити та її матері" — боляче.

У тебе також від цих двох подій не виникає жодних почуттів? От і я про це. Мистецтво потребує почуттів. Емоцій. І блукати між порожніми просторами між своїми сюжетними твістами можна нескінченно довго. Та чи на цьому шляху ти зможеш заповнити бодай 10% цієї порожнечі почуттями?

Пиши. Думай над тим, що вже написано. Над тим, що хочеться написати. Пиши, пиши, пиши, пиши. І в результаті ти не будеш робити якісь схеми заради схем, а робити їх, бо ти вже бачиш як можна поєднати персонажів чи події.

І ось ти вже створюєш. Ти відчуваєш як натхнення допомагає тобі. Ти відчуваєш кайф від процесу. І попереду деякі останні правки й фінал. Кінець. Ні ще ось перепишу. Ні ще ось тут треба переробити. Ось тут ще поправлю. Вибачте, що я вас розчарую, але ви не зробите ідеал. Вам потрібно відпускати своє творіння та іти до наступного. Художник може писати картину день за днем і наступного дня він лише подумає: "Міг би й краще".

Відпусти. Заверши і стій, стій, стій. чого ти ховаєш все від чужих поглядів? Залиш це так, щоб кожний охочий міг побачити.

Ділися.
Твоя робота повинна бути доступна іншим. Ти боїшся, що нікому не сподобається. Та всі бляха сумніваються, тривожаться, хвилюються, бояться, що нікому не сподобається. Повір — всі. І навіть не вперше коли діляться своєю роботою. А кожного разу. Боляче чути реакцію на твою роботу: "Ну норм"? Кожного разу. Боляче чути: "Ну і хєрня"? Кожного разу. Але всі ці негативні емоції гаснуть у світлі: "Афігеть, мені дуже сподобалося". Та загалом це все конфеті.

Подумай, для кого ти створюєш мистецтво? Я для себе не так давно знайшов відповідь. Я створюю це все для себе. Я люблю свої твори. Безмежно. Полюби своє мистецтво і тоді тремтіння від нової публікації буде не від страху. Тобі не варто боятися того, що тобі подобається. Це буде тремтіння від можливості поділитися чимось прекрасним з іншими. Але насправді це все також конфеті. Те, до чого можна прийти дуже швидко, та просто після прочитаного вище — лише трішки наблизить усвідомлення цього.

Що по справжньому важливо — ділися. Своїми емоціями. Роби так, щоб на очі наверталися сльози. Пиши так, щоб це викликало теплу усмішку. Малюй так, щоб це викликало жахливий сором. Створюй так, щоб це викликало ненависть та огиду. Вкладай в роботу частину свого єства. Без цього — нічого не вийде. Мистецтво змушує творця кожного разу оголяти свою душу. Викручувати її. Копирсатися в ній. Ламати на шматки та перебудовувати. Знову і знову і знову. Благаю. Досить. Ділитися тим, що містить частку твоїх непідробних, щирих, справжніх почуттів — ось що таке ділитися по-справжньому. Не бійся виливати чорнила своїх почуттів на папір — вони обов'язково колись зрезонують з людиною, коли це буде їй так необхідно.

Рухайся вперед.
Не зупиняйся. Продовжуй свій шлях. Згадай: заради чого ти почав творити? Знайди цей вогник та розпали його з новою силою. Я нарешті знайшов свою відповідь і можливо вона допоможе тобі — я творю, бо відчуваю що лише так я можу контролювати емоції, котрі виливаються через край. Я так довго йшов до цієї відповіді. А відповідь лежала на поверхні.

Перевалами були: "Я хочу стати сценаристом", "Я хочу пов'язати своє життя з творчістю", "Я хочу розказувати свої історії". Але це все звучало як заглушки, котрі насправді стопорили мене. Стати сценаристом. Ой мені до Тарантіно як пішки до Марсу. Та ну його. Пов'язати життя з творчістю. А це типу заробляти гроші на професії суміжній з творчістю? Та ну я напевне не зможу. Розказувати історії? Звучить так далеко від чогось реального.

Тому пошукай свою відповідь знову: заради чого ти почав творити. Знаю, що можливо серед читачів будуть й ті, в кого їхня творчість — це робота. І ти думаєш — ну тут все зрозуміло. Але ти також спробуй дати відповідь на запитання: Заради чого ти почав творити? Можливо саме це пробудить щось таке тепле, від чого серце зігріється в ці холодні, жорстокі часи.

Посилання на топік про Натхнення — https://leaflet.pub/f05363c5-f00c-48e1-af60-b4a08d0c67fe

Дякую, що прочитали)

Почуття-чорнила розтікаються за межі паперових корабликів